Освіта – скарб; праця – ключ до нього.
П. Буаст
Кажуть, що неможливо повернутись в минуле. Але в моєму житті відбулись події, які повернули мене на 18 років назад.
У далекому 2001році я стала щасливою студенткою Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника. Протягом 5-ти років здобувала освіту за спеціальністю «Соціальна педагогіка», отримала диплом з відзнакою, розпочала працювати за фахом. На сьогодні я досвідчений соціальний педагог « вищої категорії» з великим багажем знань, вмінь та навичок.
Але, як виявилося, мені цього стало замало…
І от у 2019 році – я знову студентка, але зовсім іншої спеціальності. Вступила до магістратури вже «рідного» Прикарпатського університету на спеціальність «Середня освіта (Інформатика)».
Ви знаєте, навчання у дорослому віці зовсім відрізняється від навчання після школи. Ти зовсім по-іншому сприймаєш викладачів, їхні вимоги, навчальний матеріал. Свідомо і вмотивовано готуєшся до семінарських та практичних занять. Часом не розумієш легковажності молодших одногрупників.
Я не хочу сказати, що все було дуже просто. Ні, швидше навпаки. Мені потрібно було поєднувати роботу, навчання, виховання сина, домашні турботи тощо. На зміну захоплення приходили недоспані ночі, невиконані вчасно завдання, поганий настрій на роботі і вдома.
Нерідко просто наставала апатія і хотілось спокою. Адже я розуміла, що протягом цього часу мої рідні були обділені увагою та турботою. Але я постійно відчувала їхню підтримку і розуміння.
Окремо хочу зупинитися на обранні та написанні магістерської роботи. Коли ми вперше приїхали на навчання, до нас на пару прийшла Ольга Михайлівна Дудка. Вона повідомила, що потрібно визначитися з науковими керівниками та темою дипломної роботи. Для мене це було, як грім серед ясного неба. Я навіть не уявляла, про що я можу написати і до якого керівника записатись.
Але в процесі невимушеної бесіди про мою першу спеціальність та роботу Ольга Михайлівна запропонувала поєднати непоєднані речі: інформатику та соціальну педагогіку. А її слова: «Я можу тебе взяти до себе», – стали вирішальними. І от моїм науковим керівником стала прекрасна людина, досвідчена викладачка, кандидат педагогічних наук, доцент Дудка О. М.
І тут розпочалося найцікавіше: формулювання теми (в кінцевому результаті звучить «Цифрові технології в роботі соціального педагога»), підбір матеріалу, складання плану, написання теоретичної частини, підготовка до практичної реалізації і … карантин по всій Україні.
Але він не став на заваді до реалізації моєї мети, а навпаки був вчасним. Оскільки практична частина магістерської роботи складалася з дистанційного курсу для соціальних педагогів «Використання інтернет-сервісів у роботі соціального педагога». Напевно, завдяки переходу освіти на дистанційну форму, впровадження курсу було успішним.
Звичайно, без досвідченого наукового керівника, яка разом зі мною до півночі редагувала роботу, спонукала до роздумів, підштовхувала до написання наукових статей та підтримувала у всіх задумах, не відбулося б спокійного і успішного захисту дипломної роботи. Ольга Михайлівна завжди знаходила час на телефонну розмову, коли я цього потребувала, відповідала на безліч запитань і завжди заспокоювала, що в мене все вдасться. Її впевненість у моїх можливостях додавала азарту і сили, а ще,звичайно, не хотілось розчарувати.
Не можу не згадати ще одну чудову людину, кандидата технічних наук, доцента Власій Олесю Орестівну. Завдяки навчальній дисципліні, яку вона в нас викладала, я змогла «зібрати докупи» всі свої думки і викласти їх на папері: створити й описати дистанційний курс за всіма вимогами.
Олеся Орестівна з Ольгою Михайлівною працювали завжди у тандемі, що було для нас, студентів, чудовим прикладом партнерства.
І в результаті я з дівчатами, Мар’яною Стефанишин та Надією Осміловською, написала спільний проєкт. Процес його написання приніс нам велике задоволення і високу оцінку від Олесі Орестівни. Відчуття були неймовірні!
Півтора року пролетіли, як мить. Це був цікавий і незабутній час. Нові знання, нові знайомства, досвід. Залишилися приємні спогади і, звісно, друзі.
Ми стали першими випускниками в історії Прикарпатського національного університету, які «отримали» дипломи Online.
А в мене знову диплом з відзнакою! Радості й гордості немає меж!
І ви думаєте, що на цьому моя історія успіху закінчилась? На щастя, ні. Ольга Михайлівна мене «не відпускала». Попереду мене очікував конкурс наукових робіт, публікація наукової статті.
Відбір в ПНУ було пройдено успішно, робота відправлена до Дрогобицького державного педагогічного університету імені І.Франка. Потім довгий місяць очікувань на результати. Ви не повірите, але вони виявилися радісними – я стала призеркою Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт і була відзначена Дипломом ІІІ ступеня.
Сподіваюсь, що на цьому мій професійний зріст не завершиться. Я розпочну самореалізацію як вчитель інформатики, не забуваючи про соціальну педагогіку.
І завжди буду пам’ятати всіх, хто допомагав і підтримував на шляху до здійснення мрії!